Інтерв'ю в столичній кав'ярні
14 січня  11:19

Арсеній Фінберг: «Авторського права на екскурсію не існує»

Ми зустрілися із Арсенієм Фінбергом, засновником проекту «Интересный Киев», бізнесменом, волонтером та активістом, в одному зі столичних кафе для прихильників здорового харчування. Арсеній саме завершив заняття у тренажерному залі. Він замовив собі цитрусовий фреш і порцію салату з домашнім сиром, ананасом та мигдалем. А в цей час в кафе грала приємна різдвяна музика. У такій здоровій атмосфері ми й перейшли до розмови.

– Українці загалом і кияни зокрема хотіли б бачити таких людей, як Ви, серед керманичів країни. Чи не з’являлася у вас думка йти у владу – принаймні місцеву? Чи може були подібні пропозиції?

– Мені багато разів пропонували йти у владу. Різні політичні сили. І такі пропозиції лунали на різних виборах. Але я не вважаю, що буду ефективним політиком. Я досить непоганий проектний менеджер, тобто можу брати проект і працювати над ним, доводячи справу до кінця. Чим більше я таких проектів на себе беру, тим гірше виходить (сміється. – Ред.).

Але політика – це менше справ і більше домовленостей. Серед моїх знайомих є багато депутатів рад різних рівнів. І я знаю, що аби проголосували за одне твоє нормальне рішення, ти мусиш проголосувати за десятки інших рішень, які можуть тобі абсолютно не подобатися. Та в тебе немає вибору, бо якщо не проголосуєш ти, то й твоє рішення не пройде.

Політика – це, по-перше, досить брудна штука. По-друге, в нашій країні неможлива чесна політика. Наразі.

– Можливо, Ви стали б першим чесним політиком?

 Для цього треба змінити законодавство. Наприклад, депутати міських, районних та сільських рад – це волонтери. Тобто це працює так: або ти займаєшся цим у вільний від роботи час і, відповідно, приділяєш політиці дуже мало уваги, або займаєшся цим увесь свій вільний час, і тобі немає на що годувати свою родину.

Депутат Верховної Ради минулого року одержував зарплату у розмірі близько 5000 грн, цього року, здається, вдвічі більша. На жаль, я не прогодую свою родину на такі кошти. А я не та людина, яка готова обманювати, кажучи, що живу на ці гроші. Саме тому я краще залишуся в бізнесі.

Якщо Ви – проектний менеджер, то чи не бачите Київ як масштабний довгостроковий проект?

– В Києві чимало проектів, багатьма ними я буду дійсно радий займатися. Але при тому всьому мені треба на щось жити. Я півтора роки займаюся волонтерством, яке займає чимало мого часу. Хоча це приносить іншу користь, ніж гроші, однак дружина та двоє дітей також хочуть їсти.

– Чи не перетворилося Ваше хобі суто на бізнес у процесі ведення власної справи?

– «Интересный Киев» однозначно перетворився на бізнес. Це є те, з чого я живу. Але, тим не менш, мені все ще цікаво ним займатися. Я постійно вигадую щось нове. Це та справа, яку я створив з «нуля» і яку люблю.

Тобто так, це бізнес, але він все ще приносить мені задоволення.

– У Києві є ще проекти екскурсій містом. Ви з ними співпрацюєте чи конкуруєте?

– З більшістю адекватних проектів співпрацюємо. Є екскурсії, які ми проводимо разом: тобто на одну екскурсію можуть набирати людей дві-три компанії. Це абсолютне партнерство, адже йдеться про ринок.

Поняття авторського права на екскурсію не існує. Тож ви можете зробити неймовірну екскурсію, хтось на неї прийде, замінить одну будівлю з вашого маршруту і все – це вже інша екскурсія. Відповідно, захиститися від цього майже неможливо. Тому єдиний реальний засіб боротьби з конкуренцією – бігти вперед, розробляти нові екскурсії, пропонувати нові послуги. Чим ми й займаємося.

– А як щодо спільноти «Неинтересный Киев»? Чи маєте Ви до неї якийсь стосунок? Як ставитеся до культивування такого негативізму щодо життя у столиці?

 Дуже добре знаю, хоча прямого стосунку до неї не маю. Якщо я намагаюся висвітлювати позитив, то ця спільнота висвітлює негатив. Це також має бути. Її створив мій дуже хороший приятель, з яким ми разом працювали над проектом «Интересный Киев».

Разом зі спільнотою «Неинтересный Киев» в тому числі ми зараз здійснюємо моніторинг історичних пам’яток, які паплюжать у Києві.

На жаль, жлобства в Києві чимало. Ми це іноді називаємо «бикоко», або «жлободром». Якщо показувати тільки світлий бік, то це буде замовчуванням темного. Тому, наприклад, готуючи презентацію для Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, я чимало ілюстрацій взяв саме зі спільноти «Неинтересный Киев».

«Якщо якусь справу зробити публічною, то можна досягти того, щоб тебе почули»

– Арсенію, а що Вам особисто дав досвід волонтерства?

– Величезні витрати часу. Просто неможливо займатися своєю основною роботою. Але є відчуття того, що я комусь потрібний і що те, чим я займаюся, корисне людям. Відчуття господаря, який приймає гостей у своє місто.

– Скільки часу сьогодні Ви витрачаєте на допомогу переселенцям?

– Краще спочатку перерахувати волонтерські проекти, якими я зараз так чи інакше займаюся. Перший – це Фролівська 9/11 (що починалася з «Ескадронів добра»), якою я зараз займаюся дуже мало. Це може бути півгодини на тиждень, оскільки я – координатор інфраструктури проекту. Так чи інакше, нинішню інфраструктуру мені вдалося побудувати. Тобто є робоча ІТ-система, є МАФи, про які ми домовлялися з містом, а потім нам Київблагоустрій їх віддавав. Зараз я з’являюся тільки на організаційних зборах, або якщо щось ламається.

Другий великий волонтерський проект, який я затіяв – це петиція щодо унеможливлення знищення історичних пам’яток на території Києва. Це була перша петиція на сайті Київради, яка набрала 10000 підписів. До речі, довелося активно її просувати, щоб набрати таку кількість.

У Вас стільки підписників, що, гадаю, це не стало проблемою.

– Я теж думав, що це не проблема. Та довелося після цього впродовж двох тижнів писати багатьом відомим людям, щоб вони підтримали. Тому що з моїми 9000 фоловерів та з 30000 «Интересного Киева» ми набрали чи то 2000, чи то 3000 підписів. Facebook дуже своєрідно працює.

Отже, петиція набрала відповідну кількість голосів. Я ж не той, хто залишить справу, не довівши її до кінця (усміхається. – Ред.). Після того я впродовж двох тижнів зустрічався з архітекторами, забудовниками, головним архітектором Києва, захисниками пам’яток. З петиції зробив презентацію, де для кожного пункту розписав конкретний план дій, щоб все запрацювало. Потім показав її на засіданні профільної комісії Київради.

Після того вже була зустріч із Українським товариством охорони пам’яток, з яким ми зараз готуємо новий каталог-сайт пам’яток міста Києва. Є близько ста волонтерів, які сфотографували майже всі історичні будинки столиці, зафіксували порушення, рекламу, балкони. Зараз ми це все впорядковуємо і каталогізуємо, щоб потім готувати заяви про порушення.

І нещодавно закінчився третій проект, який ми створювали для місцевих виборів на базі DreamKyiv – це «Місцеві вибори–2015».

– То у Вас залишається час на основну роботу та сім’ю?

– Так, тому що це – пріоритет. Кілька днів на тиждень я повністю присвячую роботі. Зрештою, якісний бізнес – це той, який працює й без керівника. Але все ж, я намагаюся робити так, щоб за мною не сумували на роботі. Родина також дуже важлива для мене, тому майже кожного вечора я вдома.

– Як волонтер Ви неодноразово зазначали, що серед переселенців далеко не всі люди з проукраїнською позицією. Чи реально, на Вашу думку, вирішити цю проблему і хто має цим займатися?

– Проведемо паралель: уявимо, що ви все життя живете в селі Хацапетівка. Вас усе влаштовує, ви маєте свій будинок, город. А завтра приходять якісь люди, які починають стріляти на вашому городі, може й снаряд влучить у будинок. Незалежно від того, хто ці люди, звідки вони, чи будете ви до них приязно ставитися?

– Звісно ж ні.

 Я б не сказав, що ці люди мають активну проросійську позицію. Такі люди, скоріш за все, вже давно переїхали в Росію. Вимушені переселенці можуть не схвалювати дії нашого уряду чи президента, як і ми з вами можемо не дуже радіти з приводу багатьох питань. Але ці люди здебільшого аполітичні, оскільки до них на подвір’я прийшла війна.

Ми робимо все, щоб їх максимально інтегрувати в наше суспільство, в Київ, щоб вони тут почувалися зручно. На Фролівській є курси комп’ютерної грамотності, української мови, історії України, ми також допомагаємо дітям готуватися до ЗНО.

Політика на Фролівській – заборонена тема. Ми принципово не говоримо про політику. Між собою ми багато розмовляємо українською, у нас повсюди розвішані українські прапори, тобто в наших переконаннях сумнівів немає. Але, тим не менш, кожна людина має право на свою думку. Своїми діями ми лиш хочемо показати, наскільки хибна та картинка, яку намалювали цим людям передусім російські ЗМІ.

«Треба брати й робити, а не чекати з неба благодаті»


– Чи переосмислили Ви якось Київ загалом і киян зокрема за останні два роки?

– За минулий рік коло мого спілкування зазнало серйозних змін. Більшістю людей, з якими я спілкуюся зараз, я не знав ще торік. За цей час я сам дуже сильно змінився. Я б сказав таке: головним висновком з того ж Майдану для мене стала зміна ключового питання зі «що змінилося?» на «а що ти зробив, щоб щось змінилося?». Тож останнім часом я намагаюся своїм прикладом активно показувати, що якщо ти хочеш якихось змін, то треба брати й робити, а не сидіти й чекати, коли з неба впаде благодать. На жаль, поки що це мало хто розуміє.

Цей рік я хочу максимально присвятити популяризації активної життєвої позиції серед людей, щоб вони самі щось робили. Саме з цією метою ми створили DreamKyiv – показати позитивні приклади того, як можна змінювати своє місто.

– Що заважає Києву стати найкращою столицею Європи?

– Я зараз процитую свого колегу, директора однієї з найбільших турагенцій Львова «Кумпільтур» Ігоря Лильо. Він каже: «У Києві є одна проблема – занадто великі гроші». В Києві дійсно забагато грошей і людей абсолютно без жодного почуття смаку чи естетики. Вони з цими грошима приїжджають до Києва і хочуть тут будувати свій бізнес. На жаль, вони мають дуже великий вплив і владу в місті.

Місто довгий час немає господаря. Причому не господарника, а саме господаря, тобто людини, яка любить столицю, а не приїхала вирішувати свої питання в Києві. І яка готова робити все, щоб змінити його на краще. Яка матиме систему культурних цінностей і правил, які нізащо не порушить. Яка готова публічно звітувати за кожен свій крок і те, що зробила саме вона, а не хтось інший.

– 2015 року столиця серйозно опустилася в рейтингу найкомфортніших для життя міст України. Як, на Ваш погляд, чи зможе Київ найближчим часом відновити свої попередні позиції?

– Так, це абсолютно можливо, але за рахунок чесної гри. Якщо місто зможе найняти ефективних менеджерів, які готові пропонувати свої послуги – часто безкоштовно. Але краще, звісно, щоб не безкоштовно. Візьмемо тих же «Агентів змін», чию роботу частіше за все або не помічають, або взагалі ігнорують.

Чомусь той же «Київпастранс» іноді вважає, що йому краще відомо, як пофарбувати фунікулер чи як змінювати Київ…

Ми маємо велику проблему – це дистанція між людьми і владою. Це проблема, але за минулий рік я трохи навчився на ній грати: київська влада дуже сильно хвилюється за свій імідж. І це та зброя, яка є в нас, простих киян. Якщо якусь справу зробити публічною, то можна досягти того, щоб тебе почули. Фунікулер без «дня і ночі» я вважаю одним зі своїх досягнень. Нам вдалося зупинити це, бо я зміг достукатися до Ігоря Ніконова і попросити його звернути на це увагу.

– Дякую за розмову.

Підготувала Аліна Боднар

Читайте також: Володимир Павлович: «На Хрещатику найбільший радіаційний фон у Києві, але в межах норми»

 

Коментарі