Персона
21 січня  12:10

Марія Бурмака: «Київ дуже кінематографічне місто»

Марія Бурмака уже не перший рік намагається вийти за рамки просто виконавиці власних пісень, постійно шукаючи себе в інших амплуа. Минулого року вона знову повернулася на телебачення, започаткувавши на Еспресо-TV програму «Культ-Експрес», заспівала кілька дуетів, і навіть спробувала себе як  драматична актриса на сцені театру Івана Франка. А з початку цього року стала автором ще одного проекту, спробувавши повернути в ефір «неформатних» українських виконавців, яких вона раніше запрошувала у свою програму «Музика для дорослих». З цього, власне, і почалася наша розмова.

-   Маріє, минулого четверга на Еспресо-TV у вечірній програмі глядачі несподівано замість Миколи Княжицького в ролі ведучого побачили тебе. Це випадковість чи закономірність?

- Ну, це була не така вже й несподіванка. По-перше, я уже підміняла Миколу Княжицького, коли у Верховній Раді затягнувся бюджетний процес і він, зрозумівши, що не встигає на прямий ефір, подзвонив мені і попросив його підстрахувати. А, по-друге, ще тоді, після того ефіру він мені подзвонив, подякував і раптом запропонував: «А чи не хочеш ти вести цю програму постійно?». Я спочатку розгубилася, а потім подумала: «А чом би й ні?». Були різні варіанти: думали, що, може нам вести її удвох, але потім таки було вирішено, що її буду вести я. І минулого четверга ми вийшли в ефір з новим проектом, який тепер так і називатиметься: «Вечір на Еспресо».  

-   Один мій знайомий, дізнавшись, що Микола Княжицький не вестиме більше цю програму, висловив жаль, мовляв, так мало на телебаченні розумних розмов.

-   А хто сказав, що у цій програмі не буде розумних розмов? Навпаки, як на мене, її можливості розширюються. Коли Микола задумував цю програму, він не міг запрошувати народних депутатів, а тепер ці обмеження знімаються. Можливо, буде більше музики, але і в програмі Миколи Княжицького була музика. Мені хочеться більше презентувати академічних виконавців, які у нас на ТБ практично не звучать. От і в минулій програмі у нас брала участь оперна діва Олена Гребенюк.

До речі, можливо, в деяких ситуаціях програму вестиме і Микола Княжицький, ми домовлятимемось. У нас на Еспресо дуже демократичні стосунки. Та й загалом у нас чи не найбільше серед інших каналів таких справді глибоких і серйозних розмов. Наприклад, наступна наша програма буде присвячена проблемам переселенців. Серед інших запрошених буде Борис Захаров, один із авторів Закону про переміщених осіб. А ще – Любов Доброноженко, актриса театру імені Івана Франка, яка була примою Донецького театру опери і балету і переїхала до Києва після початку війни на Донбасі. Я з нею познайомилася ближче, коли готувала дитячу виставу «Мама сказала «Ні». Люба разом з Іриною Дворянин є моїми дублерами на роль Мами у цій виставі і я була вражена, відкривши для себе, що це та сама співачка, яку я запам’ятала ще по її участі у шоу «Голос країни». До неї тоді ніхто з тренерів не повернувся, але від її виконання у всіх мурашки йшли по тілу. Я дізналася, що довгий час Люба не могла в столиці знайти роботу, і дуже втішена, що зараз вона прийнята в штат театру Франка. І це – лише одна така доля, а скільки їх є насправді, яких ми за своїми клопотами не помічаємо? Так що поговорити буде про що.

— А як же «Культ-Експрес»?

-   «Культ-Експрес» нікуди не подівся. Ми і далі їздимо з камерою різними цікавими точками і я намагаюся подати максимально цікаву інформацію про різні події, які відбуваються в культурному житті Києва та інших міст. От нещодавно були у Мистецькому арсеналі, де до кінця місяця триватиме виставка нашого геніального художника Івана Марчука, записали з ним інтерв’ю. За цей рік ми відкрили для себе нові цікаві андеграундні місця, як «Контрапункт», «Мезанін», «Клозер».

-   Ти згадала про виставу «Мама сказала «Ні», яка з’явилася в репертуарі театру Франка. Це твій перший театральний досвід?

-   Так, я дуже боялася, що без спеціальної акторської освіти мені буде складно. Але мені дуже допоміг режисер вистави Андрій Май – я вважаю його одним із найкращих молодих режисерів. Допомогли і підтримка художнього керівника театру Франка Станіслава Моїсеєва, і поради Олексія Зубкова, який грав одночасно ролі і Санти, і Продавця повітряних кульок, і Супермена, і Тата. Перед початком першої вистави я подумала: «Або це буде фурор, або це буде повний провал». Але, судячи з реакції глядачів, їм сподобалося. Тепер, де я не з’являюся серед дітей, усі починають співати мені «Можна бути песиком, можна бути котиком…».



-   А як взагалі виникла ідея такої вистави?

-   Все почалося з альбому дитячих пісень, який я записала 4 роки тому за сприяння моїх друзів, дизайнерів Анатолія і Віктора Данилюків. Ще тоді я звернула увагу, що в садочках і школах у нас дуже мало гарних пісень для дітей. Максимум, що робиться – це перекладається українською популярні радянські пісні, які ще ми і наші батьки співали. Тож я вирішила написати пісні, які легко і з задоволенням співали б малюки. Частину текстів я написала сама, а частину розшукала в антологіях дитячих віршів, як, наприклад, «Хлопчик Помагай», який звучить у виставі. До речі, в альбомі є ще багато пісень, які не увійшли у виставу.

А після того, як диск вийшов і почали надходити вдячні відгуки, з’явилася ідея створити щось на зразок дитячого мюзиклу. Тим більше, що я перед тим була у Британії і бачила, що такі мюзикли користуються великою популярністю. Прийшла з цією ідеєю до художнього  керівника театру Франка Станіслава Моїсеєва і поділилася своїми планами. І він сказав: так, робимо. Це було наприкінці серпня. Після того, як робота почалася, я записала ще три пісні: це була пісня Остапчика, пісня Містера Ніхто і фінальна пісня. Слова до перших двох написав мій тато, який теж був на виставі і йому вона дуже сподобалося.


-   Вистава йшла протягом новорічних свят. А продовження буде?

-   Має бути. Я знаю, що я гратиму ще 7 лютого, а далі ще не планувала. Але театр може поставити її у плани і без мене, адже, як я уже казала, крім мене роль Мами там грають іще дві актриси. І те, що я не буду задіяна у виставі, зовсім не привід на неї не піти. Тим більше, що я бачила, як діти на виставі просто верещали від захвату. А взагалі у нас є ідея зробити цю виставу гастрольним варіантом і поїздити з нею по Україні. Це не так важко, адже там ніяких особливих декорацій немає, вся вистава тримається на семи акторах, які протягом двох годин не відпускають дитячу увагу. Принаймні, ми не відкидаємо такої можливості.

-   А чим іще запам’ятався рік, що минув?

-   Новими враженнями, новими проектами. Був час, коли в мене були всі 24 години розписані по хвилинах з невеличкою перервою на сон. Я вперше побувала в Британії, куди мене запросили активісти організації «Лондон-Євромайдан», виступала перед будинком британського прем’єра Девіда Камерона на Даунінг стріт. Хочу їм низько вклонитися за ту підтримку, яку вони надавали і надають бійцям АТО. Вони мені показували свої книги, де до копієчки розписано звіт, що куди пішло. Також, був іще один концерт, присвячений збору коштів на лікування бійця Сергія Товстика, який на війні втратив обидві руки і потребував сучасних протезів. П’ять концертів відспівала в Америці, започаткувала згадувану тут програму «Культ-Експрес», зняла новий кліп на пісню «Ти», взяла участь у концерті пам’яті Кузьми, записала кілька дуетів зі своїми колегами по співочому цеху.  А ще побувала в Албанії і Вроцлаві, в Польщі завдяки своїм друзям із туристичної фірми «Феєрія». Так що рік видався дуже насиченим.


— Досі ти завжди співала сама, а тут протягом року – одразу кілька дуетів. Як оцінюєш новий досвід?.

- Він виявився дуже цікавим. Я записала дует з Кирилом Карабицем і взяла участь у його концерті «Мадонна Україна». З Петром Чорним та його циганським колективом я записала пісню Миколи Мозгового «Золотиста осінь». А ще мене попросив написати пісню Олександр Пономарьов і ми заспівали пісню «Лінія» удвох на його концерті 17 грудня в палаці культури «Україна».

— А сама не плануєш вийти на сцену «України» з власним концертом?

- Я свій виступ у палаці «Україна» планувала ще влітку минулого року. Але дитяча вистава забрала усі сили і не було часу на підготовку. Тому я сподіваюся це перенести на цей рік, очевидно – на осінь, бо на весну уже є свої плани. Хочеться, щоб це був не тільки мій концерт, але й запросити туди інших музикантів, яким я писала пісні. Це і Олександр Пономарьов, і Петро Чорний, і Ірина Білик.

— Кілька слів про Київ. Останній кліп на пісню «Ти» знятий на його вулицях. До речі, київські локації видно і у твоїх кліпах «Той, той», «Тінь по воді», «Я втомилась від тих революцій». Київ – кінематографічне місто?

- Київ – дуже кінематографічне місто, хоча кожного разу вибір сценарію і місця зйомок – це рішення режисера, його бачення. До речі, в останньому кліпі ми свідомо уникали якихось знакових, добре впізнаваних місць – там тільки оперний театр явно прочитується. Ми хотіли, щоб це був не стільки реальний Київ, скільки якесь сакральне Місто любові, яке для кожного своє.

— Ти народилася в Харкові, зараз живеш у Києві. Ким ти зараз більше себе відчуваєш: киянкою чи харків’янкою?

- Більше – людиною України, а не окремого міста. Я дуже люблю Харків як місто, люблю його вулиці, люблю дивитися, як він змінюється. Але Київ я уже знаю краще, все моє нинішнє життя пов’язане зі столицею. Тут живе мій рідний брат. Тато теж часто буває у Києві, бо він зараз проходить курс лікування. А мами уже п’ять років, як немає з нами, і мені її дуже не вистачає.

— Маєш у Києві улюблені місця, де можна побродити, помріяти, коли є вільна хвилинка?

- Зараз  це Льодовий стадіон. Насправді я дуже люблю кататися на ковзанах і, якщо є можливість, не відмовляю собі в цьому задоволенні. Ну а коли нема морозу люблю побродити Володимирською гіркою, люблю Поділ – я сама живу на Куренівці, а це майже початок Подолу. Коли є вільний час, особливо влітку, можу піднятися на гору Щекавицю чи Юрковицю, посидіти, почитати книгу. Біда лише в тім, що такого вільного часу у мене практично не буває.

— А на цей рік уже якісь плани є? 

- Хотілося б попрацювати над своїми новими піснями, яких за цей час уже трішки написалося. Можливо, буде новий альбом. Також усі мене підбивають взятися за другий альбом дитячих пісень. У середині лютого уже заплановані концерти в Парижі. Ну і, звичайно, телепроекти. Так що розслаблятися немає коли.

Розмовляла Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО

 Довідка

Марія Бурмака народилася 16 червня 1970 року у Харкові. Одна з тих, хто формував і формує обличчя сучасної української популярної музики, принісши в цей жанр по-справжньому глибоку поезію і власну філософію музики.  Вперше прозвучала на всю Україну в 1989 році як бард, ставши з піснями на слова поетів Розстріляного відродження лауреатом фестивалю «Червона рута» в Чернівцях. Активно підтримувала усі суспільні зрушення, від Революції на Граніті до Євромайдану. Починаючи з середини 90-х періодично веде на різних телеканалах культурологічні передачі.

У 2009 році їй було присвоєно звання народної артистки України.

Читайте також: Павло Вікнянський: «Студентство пропонує креативні методи й інструменти для розвитку столиці»

 

АТО, війна
АТО, війна
2 новини
фестивалі, конкурси, концерти
фестивалі, конкурси, концерти
21 новина
театри, театральне мистецтво
театри, театральне мистецтво
10 новин
 музеї, виставки
музеї, виставки
14 новин
школи, дитячі садки
школи, дитячі садки
9 новин
ТБ, телебачення
ТБ, телебачення
1 новина
біженці, переселенці
біженці, переселенці
2 новини
Новий рік
Новий рік
6 новин

Новини по цій темі:
Коментарі